Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 922/2099/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Гоголь Т.Г.. Рогач Л.І.за участю представників:позивачаБатовська Т.І. - довіреність від 20.02.2015 рокувідповідачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Дніпровська електроенергетична компанія "Укренерго"на постановувід 21.07.2015 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 922/2099/15 господарського суду Харківської областіза позовомДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Дніпровська електроенергетична компанія "Укренерго"до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО Укрспецкомплект"простягнення 9 612,71 грн.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Дніпровська електроенергетична компанія "Укренерго" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО Укрспецкомплект" про стягнення пені у сумі 9 612,71 грн. посилаючись на приписи статей 526, 530, 546, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 193, 216-223, 230 Господарського кодексу України, вказуючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань пункту 7.4. договору №20-1/4883-13 від 06.11.2013 року про закупівлю товарів, який укладений між позивачем та відповідачем, щодо вчасного виконання гарантійних зобов'язань.

ТОВ "ВО Укрспецкомплект" у відзиві на позовну заяву просило суд у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що між ДП "НАК" Укренерго" та відповідачем було укладено договір від 06.11.2013 року про державну закупівлю товарів за період з грудня 2013 року по жовтень 2014 року у позивача не було нарікань на якість поставлених товарів. Позивач в позові вказує, що дефект вимірювачів ним виявлено 23.09.2014 року, але дефектний акт було складено 08.10.2014 року. Після отримання листа позивача 22.10.2014 р. відповідач в телефонному режимі повідомив позивача про готовність виконання обов'язків щодо гарантійної заміни вимірювачів, але необхідність отримання останніх. У зв'язку із тим, що договір було укладено із ДП "НАК" Укренерго" з боку позивача була затримка по відправці товару на заміну. Фактично відповідач вказує про отримання вимірювачів 17.12.2014 року.

Також відповідач зазначив, що не є виробником вимірювачів, а постачальник ТОВ "Білдінг Контракт" на час пред'явлення вимоги про заміні знаходився у стані припинення, тому відповідач самостійно знайшов компетентних осіб для діагностики товару та виявлення причин його несправності. Але у даному випадку гарантійний випадок не настав, оскільки функціональні дефекти вимірювачів виникли не внаслідок заводських чи виробничих недоліків, а унаслідок недотримання позивачем умов експлуатації згідно технічних характеристик вказаних в паспорті на обладнання, що підтверджується актом №12 від 22.12.2014 р. виданим ФОП ОСОБА_5

Відповідач зазначав, що ним були відремонтовані вимірювачі та ситуація була вирішена мирним шляхом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2015 р. (суддя Ю.В. Светлічний) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пеня стягується у разі невиконання грошового зобов'язання, а у відповідача не виникло грошового зобов'язання перед позивачем, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

За апеляційною скаргою ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Дніпровська електроенергетична компанія "Укренерго" Харківський апеляційний господарський суд (судді: В.І. Сіверін, Терещенко О.І., В.П. Бондаренко), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 21.07.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Дніпровська електроенергетична компанія "Укренерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано лише норми цивільного права та не застосовано фактично норми господарського права, які визначають особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а саме статей 175, 216, 230, 231 Господарського кодексу України.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не застосували норми матеріального права, яка визначає як правову підставу, що породжує обов'язок сплатити неустойку порушення боржником зобов'язання, а саме статті 610 Цивільного кодексу України та матеріальну норму передбачено статтею 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, в порушення норм процесуального права, суди першої та апеляційної інстанції не застосували норму абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, яку мали застосувати, через те, що не надали належної оцінки тій обставині, що у даному випадку позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

Також, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень не застосовано принцип свободи договору, встановленого нормами матеріального права, а саме статей 67, 179 Господарського кодексу України та статті 627 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 06 листопада 2013 року між ДП "НЕК "Укренерго" в особі Дніпровської ЕС (Покупець) та ТОВ "ВО Укрспецкомплект" (Постачальник) було укладено договір № 20-1/4883-13 про закупівлю товарів (а.с.34-37).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору, відповідач зобов'язався у 2013 році поставити позивачу товар - прилади оптичні, інші та їх частини (код ДК 016:2010-26.70.2.), зазначений в пункті 1.2 (вимірювач габаритів на повітряних лініях типу "Даль" в кількості 9 штук), а позивач - прийняти і оплатити такий товар.

Сторони у пункті 3.1 договору погодили, що ціна договору становить 61619,94 грн. у тому числі ПДВ (20%) - 10 269,99 грн.

Пунктами 2.2 та 2.3 вказаного договору сторони визначили, що постачальник гарантує надійність та якість товару, що поставляється, на протязі 24 (двадцяти чотирьох) місяців з дати поставки Товару.

При виявленні, в межах гарантійного строку, дефектів товару (технологічні чи інші виробничі недоліки) відповідач за свій рахунок здійснює заміну неякісного товару на якісний на протязі 20 (двадцяти) календарних днів з дня отримання письмового повідомлення від позивача.

Пунктом 7.4 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання гарантійних зобов'язань згідно пункту 2.3 договору Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,2 % від ціни цього договору за кожний день прострочення виконання гарантійних зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 11 грудня 2013 року, на виконання умов договору, відповідачем за видатковою накладною № РН-0000341 було поставлено позивачу вимірювач габаритів на повітряних лініях типу - "Даль" у кількості 9 штук (а.с.38).

Розрахунки за виконані роботи були проведені позивачем 17.01.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 728 (а.с.39).

Однак, при використанні поставлених відповідачем вимірювачів позивачем було виявлено, що два вимірювача (заводські номери 11481 та 11468) мають дефекти - на дисплеях не відображається значення вимірювань, про що було складено Дефектний акт від 08.10.2014 року (а.с.41).

Листом № 04/4119 від 09.10.2014 року відповідача було повідомлено про виявлені недоліки з проханням замінити дефектний товар згідно гарантійних зобов'язань, передбачених договором (а.с.40).

Зазначений лист, разом з дефектальним актом було отримано відповідачем 22.10.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.42), отже кінцева дата заміни неякісного товару - 11 листопада 2014 року.

Але відповідач в строк передбачений договором свої гарантійні зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу претензію-досудове нагадування № 07/5077 від 14.11.2014 року (а.с.44-46).

28 листопада 2014 року відповідач забрав дефектний товар по акту прийому-передачі для заміни (а.с.48).

29.01.2015 року відповідач виконав свої гарантійні зобов'язання та повернув товар, що підтверджується актом прийому-передачі (а.с.49).

Прострочення відповідачем виконання своїх гарантійних зобов'язань визначених у пунктах 2.3 та 7.4 договору № 20-1/4883-13 про закупівлю товарів на 78 календарних днів (з 12.11.2014 року по 28.01.2015 року включно) стало підставою для звернення Позивача до суду з позовом про стягнення пені у сумі 9 612,71 грн.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 9 612,71 грн. оскільки у відповідача не виникло грошового зобов'язання перед позивачем.

Судова колегія вважає, що вказаний висновок був зроблений судами без врахування приписів статті 549 Цивільного кодексу України та статей 230, 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені, штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Під час розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Передбачені у частині 4 статті 231 Господарського кодексу України способи визначення договором розміру штрафних санкцій не є вичерпними, оскільки, по-перше, відповідно до частин 2 та 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

По-друге, чинне законодавство не забороняє застосування штрафних санкцій (пені та штрафу) за прострочення виконання негрошового зобов'язання, встановлених частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, у правовідносинах між недержавними господарюючими суб'єктами, в тому числі й тоді, коли порушено господарське зобов'язання, в якому жодна із сторін не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення не пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

З вищевикладеного слідує, що здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції на вказані приписи законодавства, з урахуванням наявних доказів у справі, уваги не звернули, та не встановили відповідні обставини стосовно предмету та підстави позову.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 у справі №922/2099/15 та рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Т.Гоголь

Л. Рогач